Наші герої Андрій Камєнцов старший солдат ЗСУ, бойовий медик, парамедик, доброволець, героїчно загинув у бою при порятунку поранених побратимів.
Андрій Каменцов народився 18 червня 1981 року
Дитинство його пройшло в будинку з великим садом, де він грав із сестричкою Віолеттаю та двоюрідним братиком Геною. Нерідко до цього подвір’я приходили його друзі.
При вступі до першого класу школи він отримав почесне право надати перший дзвінок.
У школі він користувався повагою серед однокласників і друзів, захищав скривджених і був нетерпимим до несправедливості. Завжди захищав свою сестричку Віолеттачку. Саме у школі друзі та справедливість стали сенсом його життя.
Після закінчення школи працював на будівництві та освоїв кілька спеціальностей гіпсокартонника, гідравліка, стропальника. На роботі йому довіряли і не сумнівалися в тому, що він докладе максимум зусиль для того, щоб виконати роботу якісно та в строк.
Перший раз його повезли на річку Десну коли йому навіть не виповнився один рік і Десна стала для нього рідною та коханою.
Цілий рік він мріяв і готувався до відпустки на Десні де він добре плавав, катався на водних лижах, майстерно ловив рибу, багато спілкувався з друзями. Там же він навчився настільки влучно стріляти з пневмотичної гвинтівки, що втратив інтерес до неї, так само він непогано стріляв з пістолета.
Андрій уже любив тварин і важко уявити, щоб він пройшов мимо і не погладив кішку.
Коли вдавалося, він їздив Україною. Неможливо уявити, як він любив Україну, як захоплювався її красою, річками, озерами, лісами, неосяжними просторами степів і полів.
Він любив свою свободу і завжди її боронив.
Він освоїв ази альпінізму і неодноразово спускався з 14 поверху будівлі по мотузці іноді навіть без страховки.
Які види Києва відкриваються з дахів будинків! Краса!
Андрій пропрацював двадцять років у службі перевезення хворих та опанував усі навички та тонкощі цієї складної та дуже відповідальної роботи. Він міг запропонувати свій варіант у складній ситуації і ладен був сперечатися. Неодноразово проходив тренінги з надання медичної допомоги та отримав сертифікати.
Він постійно доглядав медичний мікроавтобус, на якому працював. У свої вихідні часто брав активну участь у його ремонті. У тому, що мікроавтобус мав гарний зовнішній вигляд і безвідмовно працював довгі роки, його величезна заслуга.
Був дуже доброю, уважною і чуйною людиною.
Де б він не з’являвся, то швидко ставав загальним улюбленцем.
Життя його було присвячене друзям, дорогам та Десні.
Він був досвідченим риболовом і нередко радував хорошим хорошим уловом
Часто брав хліб, щоб нагодувати качок на затоці. Йому дуже подобалося, що качечки його впізнають і завжди зустрічають.
Водні лижі були його страстю з дитинства.
Вмів керувати автомобілем
До побиття студентів на Майдані він майже не цікавився політикою. Інформація про звіряче побиття перевернула світ у його очах.
Андрій був залізом. Під ударами він ставав все міцнішим і зрештою став міцною незламною сталлю.
Він пройшов Майдан. Бог та саме Бог зробив так, щоб він не потрапив під кулі снайперів і опинився на Інститутській, коли вже звучали останні постріли.
Важко описати, скільки він зробив на Майдані, скільким Майданівцем допоміг іноді сильно ризикуючи.
Майдан переміг і серце обливалося від горя втрат.
Здавалося, що найстрашніше в житті вже позаду, але в Україну прийшла війна. Війна поки що далека і в Києві непомітна. Андрій добровільно пішов у військкомат, але його не взяли до армії, оскільки він не служив раніше.
У наступні роки він як міг захищав Україну – боровся, волонтерів, навчався, ходив на мітинги та акції протесту. Підтримував Звіробій у судах постійно приходячи до будівель суду на акції будь-якої погоди.
Не пропустив жодного суду за незаконним звинуваченням Зеленським патріотів Антоненком, Дугарем, Кузьменко.
Він любив свободу і тому не міг витримати засідання у замкнутій залі суду. Але й у дворі суду його швидко помітили патріоти і полюбили.
Був активним учасником Руху Опору Капітуляції, бо ще з 2019 року було зрозуміло, що Зеленський хоче здати Україну путіну.
Ходив на всі акції та боровся за Україну проти змови путіна та Зеленського та про здачу України путіну.
Закінчив курс Червоного Хреста «Надання першої домедичної допомоги» у 26 травня 2012 року.
Курс «Надання первинної невідкладної допомоги» у Центрі Спеціальної Підготовки 2 09 2012 рік
Курс «Надання первинної невідкладної допомоги» у Центрі Спеціальної Підготовки 10 08 2014р
Курс Швидкої допомоги «Ургентна травма» у травні 2016 року
Медичний форум квітень 2019 року
Проходивши у квітні – травні 2022 року з ротою охорони тактичні заняття та стрільби на яких його хвалили за влучність.
Медичні заняття в роті охорони березень 2022
Курс Навчально-тренувальний центр тактичної медицини «КоЛеСо» квітень 2022 року
Курс Тактична медицина який вів ренжер-медик зі США 15 квітня 2022
Медичний курс у роті охорони червень 2022
Курс Тактична медицина та евакуація з поля бою жовтень 2022
Він був активним учасником Руху опору капітуляції ходив на всі акції та боровся за Україну проти змови путіна та зеленського та про здачу України путіну.
24 лютого 2022 року він добровольцем прийшов у військкомат, залишив свої дані та номер телефону, пройшов медкомісію, того ж дня він отримав особисту зброю – автомат АК з одним магазином. ОДНИМ! Проте дуже багато набоїв.
Тоді Київ постійно обстрілювали ракетами, коли нам давали команду піти в укриття Андрію ставало страшно, але перш ніж виконати команду він дзвонив мамі, бабусі, … і казав, щоб вони йшли в укриття і не виходили звідти, поки він не дозволить. Говорив побратимам, які ще не встигли піти в укриття, щоб вони не затримувалися і сам спускався туди одним з останніх. Побратими бачили, що йому страшно і поважали за те, що він свій страх умів долати заради інших.В укритті йому завжди пропонували найбезпечніше місце, але він сідав ближче до виходу, щоб мати можливість швидко прийти на допомогу тим, хто перебуває на постах поза укриттям і підтримати вогнем з автомату або надати медичну допомогу.
Він, як медик, зробив дуже багато для тих, хто вирушав на фронт і для самої роти. Був дуже зайнятий цілими днями і тому його забули зарахувати в роту, коли це з’ясувалося він став домагатися зарахування в роту ЗСУ, на жаль, безуспішно.
У розташуванні роти ЗСУ він знаходився більше двох з половиною місяців виконуючи різні завдання, обсяг зробленого ним був колосальний.
До середини травня практично всі організаційні завдання було виконано, він уже сам шукав собі завдання, а коли стало зрозуміло, що в ньому немає необхідності отримав дозвіл відбути за місцем проживання.
Про його активну роботу як медика дізналися у волонтерському фонді «Рідна Оболонь» та через штаб оборони району урочисто вручили посвідчення волонтера-парамедика.
Він уже в перші дні після звільнення від російсько-фашистської армії возив продукти, медикаменти та речі до Бучі, Бородянки, Гостомеля, Ірпінь, Мощуна та інших населених пунктів. Бачив руйнування та горе місцевих жителів, чув їхні розповіді про рашистських нелюдів. Йому страшно було уявити, що б вони зробили з його улюбленим Києвом. У ньому накопичувалася ненависть до ворога та бажання мстити.
У середині липня його запросили до штабу оборони району та урочисто вручили Подяку.
Він не ховався, приходив сам у військкомат, де його знали, поважали і любили.
Перший раз у липні йому зателефонували з військкомату сказали, що можуть відправити на навчання до Англії. Він був щасливий і гордий. Кинули всі справи і одразу поїхали за покупками, півночі збирали рюкзаки, він хотів бути гідним представником України. На наступний відправили на добірний пункт для подальшого навчання в Англії за програмою десантно-штурмових військ, але він не пройшов відбір за станом здоров’я.
Влітку він постійно носив футболку ЗСУ.
Сидіти склавши руки він не міг і у вихідні часто їздив плести маскувальні сітки для ЗСУ. Скільки сотень метрів маскувальної сітки для ЗСУ він сплів важко порахувати.
Він став завзятим рибалкою, щодня в будь-яку погоду їхав на велосипеді ловити рибу, здавалося, що він не міг наловитися, накупатися, намилуватися, надихатися. Він жив на повну!
Вдруге у серпні йому запропонували авіаційне навчання ЗСУ поблизу Василькова. Але через перенесену напередодні складну операцію на нижній ясні, яка тривала майже півтори години, у Андрійка наступного дня вже під Васильковом швидко і дуже сильно опухло обличчя (таке часто буває після операції), піднялася температура і його екстрено відправили до Києва.
Восени іноді він ризикував і ходив до друзів у формі ЗСУ. Казав, що звикає до форми.
Влітку в нього з’явилася нова мрія – купити собі мотоцикл і навіть почав вчитися їздити.
У його телефоні було близько сотні фотографій мотоциклів із їхніми характеристиками. Але він купив собі добрий і дорогий велосипед. Він знав що будь-якої хвилини його призовуть до армії але був впевнений що після Перемоги повернеться додому і це станеться через рік. Він також купив новий спінінг, котушку і безліч блешень. Він хотів жити.
Потім наприкінці жовтня йому зателефонували і запропонували служити в батальйоні охорони МО ЗСУ, але через часті повітряні тривоги його не змогли вчасно відправити на збірний пункт.
1 грудня йому знову зателефонували з військкомату і знову одразу туди поїхав. Йому запропонували пройти підготовку у медичному навчанні. Служити медиком була його мрія з першої години повномасштабного нападу фашистської рашки на Україну. До цього моменту у нього вже все було куплено – форма осіння та зимова, зимові берці, термобілизна, карімат, спальник, ніж, …
3 грудня 2022 року він прибув до навчання Десна 169-й навчальний центр «Десна» імені князя Ярослава Мудрого — військова частина Збройних сил України, що спеціалізується на підготовці особового складу для різних родів Сухопутних військ України
11грудня він урочисто прийняв Військову Присягу.
Звикати до нових умов було йому важко, зате він з радістю вчився.
Звикати до нових умов було йому важко, зате він з радістю вчився. Навіть коли сильно застудився все одно проходив усі заняття на полігоні, не раз танк проїжджав над ним і він розповідав, що це не страшно.
Він розповідав, що не всі в його взводі хочуть бути медиками і тому він точно стане медиком.
Після того як їх везли з далекого полігону на відкритих платформах, його сильно продуло і він дуже замерз, його застуда перейшла в сильне двостороннє запалення легень.
Його 22 грудня відправили до гарнізонного шпиталю, але він вірив, що його швидко вилікують і він продовжить навчання зі своїм взводом, а потім буде медичне навчання про яке він так мріяв.
Але в гарнізонному госпіталі не виявилося кваліфікованого лікаря стан Андрійка дуже погіршився і його відправили 29 грудня до Київського військового госпіталю, де йому змогли допомогти і де він пробув більше тижня.
5 січня його взвод із навчальної роботи Десна відправили на Хмельниччину до медичного навчання.
він вірив, що і його документи знаходяться в його взводі і він зможе їх наздогнати.
Потім його 5 січня відправили до шпиталю у Чернігові до терапевтичного відділення для подальшого лікування та відновлення здоров’я.
12 січня його виписали зі шпиталю і сказали, що йому покладено відпустку на п’ять днів.
Андрійко в надії що хоч не надовго виявиться вдома, розуміючи, що рейсовим автобусом приїде до навчання коли вже не буде командира замовляє таксі до госпіталю і майже за всі гроші 1300 грн поспішає в учебку.
Але на нього чекає жорстоке розчарування – йому дають «відпустку» (дозволяють не відвідувати заняття протягом п’яти днів).
Потім з’ясовується, що тепер переучують водіїв і тому його та ще шістьох перехворілих ніхто не збирається вчити.
20 січня його відправляють на базу 72 бригади до Білої Церкви 72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців. Де він повідомляє що хоче стати бойовим медиком, навчався і має медичні сертифікати.
У 72 бригаді в Білій Церкві він проходить три співбесіди, на яких перевіряють його медичні знання. Йому пропонують служити в резервній роті, але він проситься туди, де буде найбільш корисним.
25 січня його відправляють у Курахове Донецької області.
В перші дні лютого йому присвоюють звання Старший Солдат за знання і тому що він знаходиться на посаді сержанта.
Він дзвонить від туди чотири рази на день татові з питаннями з медицини, каже що йому не страшно, що побратими дуже хороші, що у них дуже хороший командир і загиблих немає. Намагався заспокоїти хоч як медик знав ситуацію.
Потім його двічі відправляють просто біля фронту копати бліндажі і звикати спати в окопі взимку. Коли він повертався, то говорив по телефону, що бачив як падають уламки і що йому не страшно.
Медик потрібен і в розташуванні, Андрій просить зробити йому кишеньки на стінку для медикоментів, медичний рюкзак для зберігання медикоментів, купити велику ампульницю, замовляє протипростудні медикаменти, намагається знаходити час щоб вчитися, лікує хворих. Справ дуже багато і його можуть залишити в розташуванні, але коли побратими починають збиратися на фронт, він каже командиру, що готовий йти теж. Він розумів, що там він необхідний.
Немає більшої сили, ніж сила духу добровольця!
8 лютого він телефоном сказав що вночі йде на фронт, напевно на тиждень але може і на десять і навіть на п’ятнадцять днів і щоб не хвилювалися, що йому не страшно, все буде добре.
Сказав, що зайнятий, треба багато встигнути, дуже поспішає. Як тільки повернеться відразу зателефонує, він усіх дуже любить, цілує і обіймає. Відразу після розмови, знаючи про втрати на нулі і розуміючи, що його можуть вбити, він пише в телефоні прощальну записку:
Під Вугледаром були важкі кровопролитні бої і постійні обстріли з артилерії, градів та танків. На нулі за десять суток Андрій врятував багато життів побратимів постійно ризикуючи життям.
Коли була ротація на десяті сутки його відділення з нуля на відпочинок він, розуміючи що на нулі не буде медика, доповів про своє бажання залишитись на нулі де він рятує життя побратимів і його залишили. Загинув вранці, коли побіг на повний зріст, не ховаючись, рятувати поранених із спостережного посту.
Загинув 17 лютого 2023 року під. Вугледар від контузії та множинних поранень.
У морзі його бачив батько Камєнцов Олег у нього було два вхідні кульові поранення спереду одне в область грудей праворуч вище бронеплити броніжнлета інше зліва нижче бронеплити бронежнлета, обличчя, голова та руки почорніли від дуже близького вибуху потужного фугасного снаряда. Добре розглянути тіло було неможливо – очі наповнювалися сльозами, можливо були й інші поранення. Він вийшов з окопа, щоб надати пораненому допомогу, це був його обов’язок. Він прийняв смерть обличчям до ворога. Навіть мертвий він усміхався.
Ховали 5 березня у закритій труні. На його похорон зібралося близько двохсот людей
Нагороджений орденом ЗА МУЖНІСТЬ ІІІ
Алгоритмы оказания медицинской помощи раненого в бою.
Google аналитика Медперевезення.
