Багато хто вважає, що перевезення хворих з’явилася всього пару років назад, заглянемо в історію.

Якщо хтось захворів у минулі століття, і була потрібна негайна медична допомога, то було всього два виходи – викликати лікаря додому, або привезти хворого в лікарню. Для того щоб викликати лікаря додому було необхідно терміново відправити когось із родичів, або з прислуги, як правило пішки додому до лікаря або в лікарню, іноді для того щоб привезти лікаря, запрягали до воза бричку або сани коня. Адже було необхідно не тільки поїхати за доктором, а й привезти його до хворого. Нерідко траплялося, що лікарі не було ні вдома, ні в лікарні, в цьому випадку їхали до іншого лікаря, а іноді і до третього. Для молодих і початківців докторів і молодшого медичного персоналу в лікарнях нерідко будували невеликі кімнати з окремим виходом на вулицю, таким чином, при лікарні був постійно черговий лікар, привезений додому лікар, брав з собою саквояж з мінімально необхідною кількістю медичного інструменту і медикаментів. Якщо після постановки діагнозу була потрібна госпіталізація то хворого, або перевозили своїми силами, або втекли шукати візника, в крайньому випадку, зверталися за допомогою до сусідів, які мали коня і візок.

Історія з транспортуванням хворого йде минуле, коли наші далекі предки ще жили в печерах і бігали за мамонтами. Тоді отримати травму було звичайною справою, а життя було дуже суворою, тому одноплемінників отримали важкі травми залишали на місці події. А якщо травма, на думку ватажка, могла зажити, то бідолаху відносили на руках, або на волокуші з звірячою шкури в печеру, де жило плем’я. Це і була перша, доісторична транспортування пацієнта.

Транспорт для перевезення хворих перетворився в корені з появою колеса і приручення коня – хворих стали возити на возах і санях що значно поліпшило якість перевезення і зменшило час у дорозі, але що найголовніше важко травмованих перестали залишати на місці події тому, що зусилля одноплемінників замінила коня з візком.            З появою карет запряжених кіньми якість перевезення знову значно зросла, в зв’язку з тим, що завдяки даху, на хворого з неба не падав ні сніг, ні дощ, і вітер не докучав, тому що карета була закрита з усіх боків тканиною і склом. Однак карети були дуже і дуже дорогим задоволенням, яке могли собі дозволити тільки представники правлячих класів, а інші як і раніше обходилися лише відкритими возами.

Згодом стало зрозуміло, що лікареві важко встигати обслуговувати хворих у їхніх помешканнях і тоді він запропонував лікувати у себе вдома, а пізніше побудував для таких цілей окреме приміщення, яке з часом стали назвати лікарнями. З появою лікарень з’явилася потреба доставки туди пацієнтів і перевезення їх додому після лікування, в разі якщо вони самі не могли дістатися.

До появи швидкої медичної допомоги з лікарем, привів пожежа у Віденському оперному театрі 8 грудня 1881 року, під час якого загинуло 479 осіб. Перед театром на снігу цілу добу лежали сотні обпалених людей, багато з яких отримали травми намагаючись вибратися з вогняної пастки, більшу частину з яких не змогли врятувати тільки через те що вони не були доставлені вчасно в лікарні Відня.

Саме тоді виникла ідея зі створенням спеціального транспорту – карет медичної допомоги, при їх створенні постаралися врахувати, що перевезення хворих буде, здійснюється в різні сезони року і при різних метеоумовах саме тому хворого постаралися захистити від дощу і снігу, палючого сонця і морозу.

 

У 1881 році Товариство київських лікарів заснувало «Гурток, для нічних чергувань» який, фінансувався самими учасниками, і тому всі виїзди до хворих були безкоштовними. Одночасно зі службою перевезення хворих виникла потреба в будівництві лікарні, яка б приймала всіх хворих, яких доставляли карети медичної допомоги. У Києві таку триповерхову і красиву лікарню побудували за рахунок коштів міста і за допомогою метсенатов в центрі міста на вулиці Рейтарській 22. Ця лікарня мала все необхідне – приймального покою, ізолятор, палати, маніпуляційні, операційні зали, ординаторські. Великий двір, де під навісом стояли карети, невелику стайню, флігель для персоналу, безліч підсобних приміщень.

 

Хворих доставляли ні до парадного входу, а до спеціальної двері без сходинок, що дозволяло використовувати спеціальні каталки на коліщатках.

У Києві до приходу більшовиків поряд з приватними платними лікарнями, були і безкоштовні в які привозили хворих не тільки з Києва, а й з області:

Лікарня для чорноробів і бідних людей відкрилася в 1894 році, лікування там і медикаменти були безкоштовними, її назвали на честь цукрозаводчика Терещенко, який за свої власні гроші її побудував. Терещенська лікарня тепер носить назву ОХМАДИТ і знаходиться на вулиці Чорновола в Києві.

 

Колишня Єврейська лікарня хоч і перебувала на околиці Лук’янівки і, по суті, на околиці Києва, але мала значну площу і п’ять основних будівель. У цій лікарні до приходу більшовиків могли отримати медичну допомогу не тільки євреї, але і будь-який з городян. Доставка лежачих хворих в лікарні проводилася каретами медичної допомоги.

 

Ще одна єврейська лікарня, хірургічна, була побудована на вулиці Кирилівській на кошти Іони Зайцева для малозабезпечених євреїв.

 

Лікарня німецької громади Києва – Лютеранська лікарня, побудована в 1913 році за кошти київських німців і за допомогою Німеччини, кияни її пам’ятають як лікарня водників, тому що після приходу більшовиків це лікарню передали у відання річкового флоту і порту. Будівлю можна побачити на вул. Володимира Винниченка 9.

 

Будівля амбулаторії Товариства подаяння допомоги хворим дітям було побудовано в 1898 році на Бульвано-Кудрявській вулиці.

1903 року вул. Козловської (нині – Паркова дорога) були побудовані два корпуси лікарні Товариства допомоги хронічно хворим дітям.

Час минав і змінювався медичний транспорт: 

Каталки які використовують при транспортуванні хворих

Медичні носилки, типи і застосування

Транспортування хворого з аеропорту 

Медичні анекдоти